Чорна троянда для Софії Фредро

Михайло Морозовський народився в Сокалі. Невдовзі його батьки померли, «дитину дали на виховання в добра Шептицьких», – такими словами розповідала про дідуся його внучка – учителька Луцька (Гуменна) Текля Миколаївна. Коли хлопчина підріс, його приставили помічником й учнем до садівника, який доглядав парк навколо палацу Шептицтких. Очевидно, учитель, – старий садівник мав надзвичайно багатий досвід та знання, а його молодий учень – рідкісні здібності до садівничої справи. Бо невдовзі, як він почав працювати садівником (тоді казали – «огородником»), парк Шептицьких став справжньою окрасою їхніх маєтностей. Молодий квітникар не лише доглядав кущі й квітники. Він насаджував їх за найбільш вишуканими вимогами садово-паркового мистецтва, вкорінював рідкісні види рослин, сам виводив нові сорти квітів й кущів, доглядав теплицю, оновлював сорти сільськогосподарських культур.

Власник маєтку – граф Шептицький не мав коли перейматися господарством навколо палат. Він був заклопотаний службовими справами, спілкуванням з родиною, нерідко надовго виїжджав з дому. Опікувалася роботами навколо палат його дружина – графиня Шептицька. Вона також керувала роботами в парку. Графиня була ввічлива і тактовна у ставленні до робітників. До садівника вона ставилася особливо приязно. Адже сама любила квіти, захоплювалася красою дерев і кущів. Тому графиня цінувала працю молодого огородника, розуміючи, що завдяки йому парк біля палацу став не просто окрасою маєтностей, він був одним з кращих парків всієї околиці. Власники сусідніх маєтностей також відзначали красу цього парку.
Найбільшої ж вдячності у «ласкавої пані» садівник заслужив, вивівши для неї чорну троянду. Такої квітки не мав ніхто з власників сусідніх маєтків. Пані щедро платила садівникові за його роботу. Тоді він вже став головою сім’ї й складів гроші, щоб купити поле і ділянку під забудову власної хати.
Одружився М.Морозовський з також ж сиротою – Вільчик Петрунелею з Самбора. Її батько був гончарем, він помер під час епідемії холери. Вдова з малими дітьми вийшла продавати на Площу ринок останні глиняні речі, виготовлені її чоловіком. До них підійшла пані, подивилася на ті черепки, розпитала, чому вони їх продають. Тоді простягнула руку до білявої дівчинки двох років, - «я візьму собі цю дитину на виховання», – сказала. Так Петрунеля зростала у панському маєтку. Дівчинкою служила на побігеньках. Коли стала дорослою, пані її запропонувала, або залишитися з нею, або, – якщо вона хоче, виходити заміж. Тоді, добавила, – «я тобі справлю придане». Придане було справді багатим: дорогий порцеляновий посуд, кухонне начиння, сукно.
Після одруження М.Морозовський з дружиною у жили будинку садівника, який стояв у глибині того парку, при алеї середньої ширини. Там були широкі, середні та вузькі алеї, а також – головна напроти входу. Тут в Морозовських народилися діти Іван, Антон і Полонія. Іван був однолітком сина Шептицьких Андрія. Графиня не боронила своїм дітям бавитися з дітьми садівника, лише просила не давати їсти. Із всіх дітей Шептицьких Андрій найчастіше приходив до будинку садівника. Бавився з його дітьми в хаті, на дворі. Забавок в них не було, діти самі себе забавляли, чим знайшли в парку. Андрій був дуже спокійною дитиною, говорив тихо, без галасу. Коли він засиджувався в хаті садівника, по нього приходила мати. Вона ніколи за жодних обставин не робила різниці між своїми дітьми і дітьми садівника. Здається, графиня була рада, що її діти бавляться з селянськими дітьми. Іван та Андрій підросли, але товариська приязнь між ними залишалася.
Коли М.Морозовський наскладав досить грошей, які йому платила графиня Шептицька за роботу садівником, він попросився «звільнити його з роботи». Він хотів закласти власне господарство. Пані шкодувала, але не стримувала. Дала щедру відпускну оплату. Заробленого в Шептицьких вистачило, щоб придбати власне поле. Молодий господар купив поле та місце під забудову – дві глинисті суміжні ділянки на краю села Велика Горожанна, яке тоді славилося зразковим архітектурним і господарським порядком. Це було 1878 року. Також він купив приблизно два морґи заболоченої землі коло лісу, звідки возив чорнозем на город коло хати.
М.Морозовський продовжив роботу садівником в маєтку пані Ґауснер-Манґольдт. З парку Шептицьких він привіз до Горожанни кущ «щеплених лісових горохів» – особливий сорт фундука, який давав багатий урожай. Цей кущ росте досі.
У В.Горожанні у Морозовських народилася дочка Петрунеля. Їхні сини були призвані до австрійської армії, після служби залишилися у Відні. Зв'язок з їхньою родиною втрачено 1939 року. Дочка Полонія померла під час пологів. Дочка Петрунеля – мати Луцької (Гуменної) Теклі Миколаївни, чиї розповіді тут переказано.


Написано за розповідями Луцької (Гуменної) Теклі Миколаївни, Паучок (Луцької) Надії Євгенівни.

Паучок Володимир Костянтинович, 
краєзнавець-аматор